10 листопада на філологічному факультеті відбулося онлайн-засідання літературної студії імені Степана Будного «Щастя судилось мені бути завжди молодим». Зазвичай, у межах таких зустрічей літстудійці діляться власною творчістю, зустрічаються із сучасним письменниками, відвідують цікаві заходи тощо. Однак, цю зустріч присвятили постаті поета Степана Будного, ім’я якого носить літстудія.

І ви не уявите, ні,

Мене посивілим, старим.

Щастя судилось мені

Бути завжди молодим, –

саме цими рядками Степана Будного, написаними в рік його смерті, розпочала розповідь про життя поета студентка 5 курсу, староста літстудії Аліна Михайлюк. Опиралася ведуча на статтю, вміщену в хрестоматії «Письменники Буковини», автором якої є український поет, літературознавець, мистецтвознавець Анатолій Миколайович Добрянський: «Степан Франкович Будний народився 23 серпня 1933 року в містечку Струсові на Тернопільщині. Там закінчив середню школу, а з 1952 по 1957 рік навчався на філологічному факультеті Чернівецького державного університету. У студентські роки Степан Будний редагував факультетську стіннівку, був душею літературної студії, яка тепер з гордістю носить його ім’я, випускав щомісяця на обласному радіо «Поетичний альманах», брав активну участь у роботі обласного літоб’єднання, друкував вірші на сторінках «Радянської Буковини» і тернопільського «Вільного життя». Закінчивши університет, Степан Будний повернувся до матері Йосифи Михайлівни у Струсів. Тут він працював кореспондентом районної газети «Червоні зорі» та викладав українську мову й літературу у вечірній школі. Саме в цей час поет підготував рукопис поетичної збірки й надіслав його до Києва. У грудні 1957 року на літстудії при видавництві «Молодь» рукопис отримав позитивну оцінку. Всі мрії поета перекреслила підступна хвороба. Останні пів року свого життя він провів у Тернопільському онкологічному диспансері. Однак, навіть там Степан Будний продовжував працювати над рукописом збірки, писав нові вірші. прозу, вів щоденник. 22 червня 1958 року Степана Будного не стало. Поховали його на струсівському цвинтарі. Книжка «Людина до сонця йде», в яку він вклав стільки сил, вийшла у «Молоді» аж через три роки після смерті поета. У 1972 році в тому ж видавництві з’явилася значно повніша збірка «Поезії», упорядкована земляком Степана Будного Григорієм Кушнериком. Свідченням того, що голос Степана Будного і сьогодні звучить в унісон з нашим часом, є чимало присвят поету, біографічні повісті про нього, літературознавчі розвідки. У 1991 році Степана Будного посмертно прийняли у члени Спілки письменників України».

Біографічні відомості урізноманітнила мозаїка із творів Степана Будного. Чуттєво та проникливо поетичні рядки декламували студенти 4 курсу Яна Петрів (поезія «На теплу землю упаду»), Дмитро Тудан (поезія «Посадіть у головах калину»), п’ятикурсниці Яна Козачук (поезія «Радісно жити»), Любов Андрусишин (уривок із прози «Люблю»), Юліана Тимошина (поезія «Буду палко землю цілувати»), Діана Томка (уривок із прози «Земля»), шестикурсниця Олександра Рослякова (поезія «Запитаю в Лесі Українки») та випускниця філологічного факультету, ексстароста літстудії Марія Рейкало (поезія «Тихо падає сніг»).

Доктор філологічних наук, професор кафедри української літератури, добрий наставник, керівник літературної студії імені Степана Будного, поет, публіцист, літературознавець, журналіст Богдан Іванович Мельничук: «Виступ літстудійців мене дуже зворушив. Зі Степаном Будним я був особисто знайомий. Він дуже рано відійшов у кращі світи: у 25 років. Через два роки поету виповнилося б 90. Студія завжди знайомила нових літстудійців із постаттю Степана Будного. Дуже багато інформації про нашу студію є у одному із розділів книжки «Чернівці. Історія і сучасність», автором якого був у тому числі і я». Богдан Іванович розповів про історію літстудії, показав книги Степана Будного і книги про Степана Будного («Людина до сонця йде», «Поезії», «Спогади про Степана Будного», «Син землі»…), а також прочитав деякі вірші поета. Професор зазначив, що у 50-ті роки ХХ століття Степан Будний не побоявся говорити у своїх поезіях про те, що він українець. Також керівник літстудії наголосив, що на нашому філологічному факультеті навчалися Іван Франко, Тарас Мельничук, Ліна Костенко, Марія Матіос та багато інших світочів української літератури.

Випускниця філологічного факультету, колишня староста літературної студії імені Степана Будного, а нині – вчителька ЗЗСО № 24 імені Ольги Кобилянської Марія Рейкало продемонструвала роботу літстудії за час свого старостування (2016-2020 рр.), зокрема зазначивши: «Інколи людина може навіть не підозрювати про свій внутрішній потенціал, а саме університет дає змогу відкрити його, розвинути. Я з приємністю згадую ті дні, коли, навчаючись на філологічному факультеті, була учасницею літстудії. Познайомитися з цікавими людьми, знайти друзів на все життя, відкрити для себе багатьох людей, від яких можна почерпнути стільки досвіду, – усе це я змогла зробити завдяки літстудії». Марія проілюструвала фотографії із минулих засідань літературної студії, різних заходів та свят, участь у яких брали літстудійці.

Вдячним словом підсумувала захід заступниця декана з навчально-виховної роботи, кандидат філологічних наук, доцентка кафедри української літератури Лариса Василівна Маркуляк: «Сьогодні відбувся надзвичайно атмосферний захід. Дуже приємно бачити колишніх студентів, а вони ніколи не стануть колишніми, вони завжди наші. Дякую ексстарості літературної студії Марійці Рейкало, яка брала участь у багатьох культурно-мистецьких заходах та конкурсах, модераторці нашої зустрічі Аліні Михайлюк та всім, хто плекає пам’ять про патрона літстудії – Степана Будного. Сподіваюся, що студенти-першокурсники долучатимуться до літстудійної родини».

Завершив захід завідувач кафедри української літератури, доцент, кандидат філологічних наук Валентин Сергійович Мальцев: «Мені теж було дуже приємно спостерігати за чудовим дійством. Я вдячний Аліні Михайлюк за підготовку заходу, Богданові Івановичу за такі теплі спогади. Гадаю, багато для кого Степан Будний відкрився в іншому світлі, ми побачили його як живу людину, – поета, якому судилося залишитися назавжди молодим. Особлива подяка ексстарості літстудії Марії Рейкало. І, звичайно, Ларисі Василівні – за курування та ідею цієї зустрічі».